О. К. Бєлканова м. Маріуполь (Світова література)

ОСОБЛИВОСТІ ДЕТЕКТИВНОГО ЖАНРУ ТА ХРОНОЛОГІЯ ЙОГО РОЗВИТКУ

У критичній літературі знаходимо багато визначень детективного жанру. Так, дослідники вважають, що детективна література – література, присвячена розкриттю загадкових справ, зазвичай пов’язаних зі злочином: «Детективна література – вид літератури, що включає художні твори, сюжет яких присвячено розкриттю загадкового злочину, зазвичай за допомогою логічного аналізу фактів» (тут і далі переклад наш. – О. Б.) [1].

Основна жанроутворювальна ознака детективу, таким чином – присутність таємниці й загадки. Важлива особливість детективу – амбівалентність, композиційно-смислова подвійність, мета якої – подвійна специфіка сприйняття. Одна з фабул – фабула злочину – будується за законами драматичного оповідання, в центрі якої подія – вбивство. Фабула слідства – розшук конструюється як ребус, завдання, головоломка, математичне рівняння і має ігровий характер. Все, що пов’язано із злочином, відрізняється яскравим емоційним забарвленням, матеріал цей апелює до нашої психіки, органам почуттів. Хвилі таємниці, випромінювані розповіддю, впливають на людину системою емоційних сигналів, якими є повідомлення про вбивство, таємничо-екзотичний декорум, атмосфера причетності всіх героїв до вбивства, недомовленість, містична незрозумілість того, що відбувається, страх перед небезпекою і т.д. [5].

В історії детектива можна виділити три жанрових різновиди.

1. Аналітичний детектив, пов'язаний безпосередньо з геніальними умами Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, міс Марпл. Це англійський детектив, особливістю якого була єдність місця дії [4].

2. Другим хронологічним (1920 рр.) різновидом детектива був американський «жорстокий» детектив (Д. Хеммет, Дж. Х. Чейз), який багато в чому відрізнявся від англійського. Простів в ньому дуже часто змінюється. Герой-детектив активно залучений до перипетій інтриг, він часто діє за допомогою зброї або кулака, іноді його самого б’ють до полу смерті. Пошук істини тут проводиться аж ніяк не за допомогою дедуктивних аналітичних методів, і сама істина виявляється синонімом несправедливості, хитрощів, сили і спритності розуму [2].

3. У післявоєнні роки жанри перемішалися. А постмодернізм дав свої зразки детектива – пародійного і аналітичного («Ім’я троянди» Умберто Еко), екзистенціального («Маятник Фуко» того ж автора), прагматично-епілептоїдного («Хозарський словник» Мілорада Павича).

Подальший розвиток детективного жанру дозволив класифікувати його, враховуючи ряд ознак:

1) детектив-загадка і задача (А. Конан-Дойл);

2) історичний детектив (Джон Д. Карр);

3) соціальний детектив (Д. Сейєрс);

4) поліцейська історія (Едгар Уоллес);

5) реалістичний детектив (Е. С. Гарднер);

6) натуралістичний детектив (С. Дешіл Хеммет);

7) літературний детектив (Жорж Сіменон) [3].

Детектив приваблює дослідників такими жанровими властивостями, як стабільність ком позиційності схем, стійкість стереотипів, повторюваність основних структур. Ця визначеність ознак дає можливість розглядати детектив як «найпростішу клітину». У детективному жанрі склався певний стандарт побудови сюжету. На самому початку скоюється злочин. З’являється перша жертва. З цього епіцентру майбутніх подій розходяться три променя – питання: Хто? Як? Чому? Детективна інтрига зводиться до найпростішої схеми: злочин, слідство, розгадка таємниці. Ця схема конструює ланцюг подій, що утворює драматична дія. Варіабельність тут мінімальна.

Інакше виглядає фабула. Вибір життєвого матеріалу, конкретного характеру слідчого, місця дії, способу розслідування, визначення мотивів злочину створюють множинність фабульних побудов у межах одного жанру. Можливості варіацій тут різко зростають. Зростає також питома вага особистості автора. Його моральні, соціальні та естетичні позиції, як би вони не здавалися захованими, виявляють у собі характер фабульного оформлення матеріалу.

Причини популярності цієї літератури криються у потребі тієї реальності, яка в ній створена. Детектив надає читачеві можливість зануритися в красивий і пригодницький романтичний світ, що відрізняється від реальності.

Література

1. Анджапаридзе Г. А. Загадка Ситтафорда: романы, пьеса, рассказы / Г. А. Анджапаридзе. – Л. : Лениздат, 1986. – 671 с.

2. Бавин С. П. Зарубежный детектив XX / С. П. Бавин. – М. : Кн. Палата, 1991. – 206 с.

3. Кестхей Т. М. Антология детектива. Следствие по делу о детективе / Т. М. Кестхей. – Будапешт : Корвин, 1989. – 261 с.

4. Мясников В. Н. Бульварный  эпос / В. Н. Мясников // Новый мир. – 2001. – № 11. – С. 5–9.

5. Хализев В. Е. Теория литературы / В. Е. Хализев. – М. : Высш. шк., 1999. – 398 с.