УРЕГУЛЮВАННЯ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
ЧЕРЕЗ МОВНУ ОСВІТУ
У європейському інформаційному суспільстві XXI століття ніхто не повинен зазнавати соціальної або економічної шкоди через володіння лише рідною мовою. Мовна технологія має потенціал, щоб чинити опір цьому виклику, за умови міцності та вигідності для усіх європейських мов та всіх громадян Європи.
Мови виступають ядром ідеї єдності в різноманітності, яка характеризує ЄС та його гуманітарну політику.
Сучасна мовна ситуація в державі спричинена глибокими суспільно-політичними змінами, що призвели до загострення мовної проблеми. Найбільше питань викликає ситуація зі статусом російської мови, яка, з одного боку, є знаною і загальновживаною мовою в країні, мовою, яка претендує на статус другої державної, а з іншого, пропонується у школах як іноземна [2, 23].
Міжнаціональне і міжкультурне спілкування побудоване на засадах безконфліктної взаємодії, рівноправ’я, що дозволяє зберігати національні традиції, не втрачати власної ідентичності. Європейський культурний ареал реалізується через культурні дії, котрі історично передавались через тривалі культурні процеси (писемність, ЗМІ, інститути, нагальні дискурси) [5, 38].
Актуалізація проблеми багатомовності в різних її формах та проявах в умовах сучасного світу з характерними для нього глобалізацією соціальних відносин, інформаційною революцією й низкою інших ознак висуває її на авансцену сучасного інтелектуального й духовного розвитку.
Надзвичайною злободенністю відзначається ця проблема й для українського соціуму на етапі його нинішньої трансформації. Під впливом низки обставин різноманітного характеру й змісту в Україні вона набула особливої гостроти та виразного політичного звучання, перетворившись ще й на важливий (неоднозначний та дискусійний) елемент розвитку держави і суспільства.
Що стосується російсько-української двомовності, то слід зазначити, що мовні проблеми в Україні є об’єктом уваги не лише української та російської, а й західної соціології. Відомо, що однією з характерних рис мовної ситуації в Україні є саме українсько-російський білінгвізм. На сьогодні, в час інтенсивного становлення української державності, наявні сприятливі умови для української мови стати основною (базовою) мовою для більшості населення, незалежно від рідної мови. Для багатьох мешканців східної частини країни спілкування російською мовою переважає над українською, тому її можна розглядати як другу рідну мову, не надаючи їй статусу іноземної на освітянській ниві.
З небезпечної для збереження української мови ситуації веде тільки один шлях — планомірно та непохитно керована мовна політика держави, яка реалізується насамперед через систему освіти [1, 135]. Базовий принцип мовної політики будь-якої демократичної держави — кожна людина може вільно використовувати будь-яку мову, якщо законодавством не передбачено використання в даній ситуації тієї чи іншої мови, зокрема — державної.
Однією з перспектив, якою може скористатися українське суспільство, — це використання двох пропозицій робочої групи провідних науковців та представників культури, що була створена з ініціативи Європейської Комісії для вивчення шляхів створення умов для міжкультурного діалогу (2008) [3].
Перша стосується держави та її керівництва і передбачає певні новації у сфері двосторонніх відношень між країнами ЄС, основний зміст якої полягає у наступному. Білатеральні договори мають укладатися мовами держав, які їх підписують, а не третіми мовами. Це вимагатиме наявності у кожній країні ЄС певної групи компетентних та зацікавлених мовців.
З іншого боку, експерти запропонували ввести поняття індивідуальної адоптивної іноземної мови (persönliche Adoptivsprache), коли кожен європеєць має заохочуватися за власним бажанням обирати для вивчення іноземну мову, яка б відрізнялася від мови, що є показником ідентичності особи, і не була б мовою міжнародного спілкування. Тож, індивідуальна адоптивна мова навряд чи могла б розглядатися як друга іноземна, а скоріше як друга рідна мова. На відміну від вимог до знань іноземної мови, основною метою вивчення якої є комунікація і порозуміння, вивчення адаптивної мови ставить на меті інтенсивний контакт, вільне використання, знайомство з країною, історією, літературою та культурою цільової мови.
Завдяки такому підходу Європейська Комісія прагне змінити фаворитне становище англійської по відношенню до інших європейських мов, тому що воно не тільки гальмує їх розвиток, але й шкодить англійській мові та її носіям. Вибір адоптивної мови багато в чому залежить від ролі окремих мов в історії континенту, від культурної спадщини цими мовами. Оволодіння адоптивною мовою та знайомство зі світом тих, хто цією мовою говорить, зробить особистість відкритою для інших, посилить почуття належності до єдиного світу, почуття європейськості та спонукатиме привнести у чужий світ елементи своєї ідентичності [4].
З огляду на вищезазначене можна запропонувати певну концепцію, ґрунтуючись на котрій можна уникнути або ж нівелювати низку ускладнень, пов’язаних з недостатньо спланованою мовною освітньою політикою держави:
I. Надання російській мові статусу другої рідної в регіонах, де її вживання рівнозначне українській, або превалює над нею. Це означає не заміну державної української мови регіональною російською, а додаткове, паралельне вживання останньої поряд з державною мовою за деякими функціями в суворій відповідності до чинного законодавства.
II. Розглядати двомовність як передумову інтеграції українського товариства до європейського простору, здатність бути усвідомлено орієнтованим на розвиток та підтримку цивілізованої дво- та багатомовності.
III. Зважати на особливе значення закріплення – як законодавчо, так і практично – на державному рівні мови виховання, мови освіти тощо з додержанням усіх писаних і неписаних демократичних правил і норм, які регулюють відносини у мовній, мовно-культурній, мовно-політичній сферах.
IV. Розширити кількість мов для вивчення в школах та інших навчальних закладах, ґрунтуючись на засадах диверсифікації мов, що передбачають формування комунікативної компетенції із взаємодією мовних знань та досвіду у процесі розширення індивідуального мовного досвіду особистості в різних культурних аспектах і далі до мов інших народів. Розпочинати вивчення іноземних мов не з англійської, а з інших, надаючи їй статус другої іноземної мови, адже вже сьогодні ця мова, через її глобальне використання як мови міжнародного спілкування як на побутовому, так і на професійному рівні, перестала бути ідентифікаційною ознакою й показником професійності.
V. Акцептувати той факт, що в деяких сферах знання інших іноземних мов, стане обов’язковою умовою працевлаштування, на знання рідкісних мов з’явиться попит, а це означатиме, що саме вони робитимуть людей конкурентоспроможнішими
VI. Важливо усвідомити двомовну базу саме як перевагу, а не як недолік, з яким необхідно боротися будь-якими методами. Саме з огляду на це необхідно будувати каркас освітньої діяльності на усіх рівнях. Підтримка двомовності як державна мовна політика має на певному етапі викликати зміни в шкільних програмах. Наша освітня (і що тривожніше — виховна) модель все ще недостатньо модернізована. Не оцінюючи її негативно, зазначимо, що ця модель з іншої системи суспільних відносин, з іншого способу життя. Шкільна освіта була і є отриманням знань про світ, а не про соціум.
Література
1. Вафеев Р. А. Билингв как носитель двуязычия и билингв-языковая личность в культурном пространстве страны [Текст] / Равиль Айсаевич Вафеев // Экология культуры и образования: Филология. Философия. История. – Тюмень, 1997. – 146 с.
2. Civil Society Platform on Multilingualism. Policy Recommendations for the Promotion of Multilingualism in the European Union: Policy recommendations. (Brussels, 09 June 2011) [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://europa.eu/languages/
3. Eine lohnende Herausfoderung: Wie die Mehrsprachigkeit zur Konsolidierung Europas beitragen kann [Електронний ресурс] / Vorschläge der von der Europäischen Kommission eingesetzten Interkulturellengruppe für den interkulturellen Dialog. – Brüssel, 2008. – Режим доступу:
http://ec.europa.eu/education/languages/pdf/doc1646_de.pdf. - Заголовок з екрана
4. Eurobarometer 2006: Die Europäer und ihre Sprachen. Eurobarometer spezial 243/Welle 64,3 – TNS Opinion&Social[Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_243_de.pdf – Заголовокзекрана.
5. Földes C. Zur Begrifflichkeit von „Sprachenkontakt“ und „Sprachenmischung“ In: Lasatowicz M., Joachimstaler J. Assimilation – Abgrenzung – Austausch. Interkulturalität in der Sprache und Literatur / ScabaFöldes. – Frankfurt. – 1999. – S. 33–54.
Комментариев нет:
Отправить комментарий