ДЖАЗОПОДІБНА СТРУКТУРА РОМАНУ ТОНІ МОРРІСОН «ДЖАЗ» ЯК ОСОБЛИВІСТЬ ВИРАЖЕННЯ ПОЗИЦІЇ АВТОРА В ТВОРІ
Актуальність дослідження визначається тим, що дослідження оповідної системи роману «Джаз» Тоні Моррісон знаходиться ще в стадії свого становлення. Зазвичай в літературознавчих роботах розглядалися лише окремі, розрізнені елементи, пов'язані з наративною структурою. Водночас необхідно визнати, що сама теоретична основа цілісного аналізу оповідної системи ще остаточно не склалася і вимагає подальшої розробки, а це в свою чергу потребує накопичення досліджень з даної тематики з метою вироблення загальновизнаної методики аналізу оповідної структури твору. Накопичення матеріалів, пов'язаних з аналізом художньої структури твору, удосконалення методики такого аналізу – все займає важливе місце в літературознавстві, визначає новизну досліджених матеріалів.
Мета дослідження полягає у тому, щоб проаналізувати наративну структуру роману «Джаз» Тоні Моррісон та визначити особливості художньої оповіді в творі.
Промовистим втіленням літературного джазу у творчості Тоні Моррісон є текстова структура роману «Джаз». Твір подає читачеві оригінальний образ Нью-Йорка початку ХХ ст. Місто над Гудзоном пов’язало покривджені долі своїх героїв. Кожний з них представляє на сторінках роману свою сольну оповідь. Тільки поєднавши ці окремішні історії, реципієнт отримує загальну картину розвитку подій. Наратив кількох оповідачів створює при цьому певну джазову поліфонію. Авторка наголошує на дії межових ситуацій, коли «Я-особа», потрапивши в тенета міського життя, не в змозі вирватись із нього безслідно для внутрішнього стану героя. Процес особистісної руйнації постає символічним виразом втрати автентичності афро-американським населенням [1, 74].
Текст мовою оригіналу: ‘Take my word for it, he is bound to the track. It pulls him like a needle through the groove of a Bluebird record. Round and round about the town. That’s the way the City spins you. Makes you do what it wants, go where the laid-out roads say to. … You can’t get off the track a City lays for you’ [4, 120].
Текст мовою мети: «Кажу ж вам, він прив’язаний до доріжки. Це штовхає його, як голку, вздовж жолобка платівки Блубьорд. Околяса навколо Міста. Ось так Місто втягує вас у свій вир. Примушує вас робити те, що воно хоче, йти туди, куди ведуть протоптані доріжки. … Ви не можете зійти з доріжки, що проклало для вас Місто» [2].
Джазова платівка постає метафорою для зображення певного способу міського життя та його диктатури, кругових обертів по обмеженій траєкторії. Ставши на певну «доріжку» (‘track’), людині складно зійти з неї; вона продовжує кружляти у колі своїх переживань. Такі тенета виявляються сильнішими за волю людини. Єдине, що залишається, – це обрати правильну «доріжку».
Відповідно до класичного розуміння композиційної побудови роману як прозового жанру, перша фраза «Джазу» й наступна розповідь про насильство є певною інтригою. Зазвичай у романі інтрига стає засобом відображення конфлікту між особистістю та суспільством, перетворюється на «пружину», що дає поштовх цілеспрямованим діям героя та зміцнює його роль у конструюванні сюжету; драматизуючи оповідь, інтрига підпорядковує своїй логіці і розвиток (виникнення, загострення, розв’язок) якоїсь суперечності, і хід сюжетних подій, і сам «композиційний “замок” твору» [3].
Перша фраза «Джазу», яка містить елемент словесної музики, виконує функцію музичного інтонування, а наратор, водночас, створюючи атмосферу інтриги, звертає увагу на себе як на єдине джерело передачі повідомлення подібно до виконавця музичного твору, складником якого він є сам. Адже голос наратора розчинений у емоційно-сугестивній інтонації синкретизму романного багатоголосся. Тобто постать наратора цього роману містить у собі яскраві елементи образу джазового музиканта, який є одночасно і виконавцем, і аранжувальником, і, як наслідок, співавтором, що в першу чергу відрізняє джаз від класичної музики.
Тобто, можна сказати, що імплікації медіа (вданому разі музики) уможливлюють процес саморепрезентації: переходячи в систему літературного медіа, джаз у романі Моррісон цілком природно відтворює формальну структуру, жанровий та композиційний зміст джазового твору з притаманною йому динамічною, суб’єктивованою саморепрезентацією [3].
Особливий ритм життя міста перегукується з джазовими ритмами. Джаз стає символом міста, нового життя. Таким він є і для Джо та Вайолет – головних героїв роману. Вони – молоде подружжя, яке переїхало з Вірджинії до Нью-Йорка зі сподіваннями віднайти кращу долю. Але мегаполіс, сповнений спокус, безповоротно спотворюються. Джо зраджує дружині з молодою дівчиною Доркас, яку сам і вбиває з ревнощів. Вайолет, прийшовши на похорон коханки Джо, вчиняє спробу понівечити її обличчя.
Отже, духовність, властива афро-американцям, нівелюється обома героями під впливом жаги до матеріальних благ і насолоди. За слушним спостереженням Івана Зимомрі, «контраст між жаданим гармонійним існуванням і наявним дисгармонійним світом породжує у процесі самопізнання реальні емоційні злами у свідомості «Я-особи»» [1, 80].
Національне мистецтво, за аргументованим твердженням Я. Поліщука, здатне загоювати травматичний досвід народу. У цьому сенсі художньо відтворені життєві перипетії Тоні Моррісон відіграють роль певної терапії. Вона створює своєрідний культурний міф, який можна трактувати на рівні складової національної сутності та особистої самосвідомості. Література та музика постають взаємовпливаючими чинниками [5, 173]. Таким чином, знелюднення чорношкірих у свідомості білих людей, пригнічення мовою білих імперіалістів стали результатом відповідної реакції тих, кому невільно було висловлюватись за часів рабства. Це урізноманітнює мовлення теперішнього та попереднього контингенту чорношкірих американців. Для письменниці мова, що лібералізує, є протилежною дискурсу приниження та примушення. Будучи символічним втіленням паралелей між життєвими ситуаціями чорношкірих американців та структурою їхніх музичних творів, джазове мистецтво є засобом передачі суспільного досвіду для наступних поколінь та сприяє загоєнню душевних ран. Тоні Моррісон оповідає про життєві перипетії афро-американців, використовуючи елементи усної народної творчості, що розкривають поліфонічність її творів.
Література
1. Зимомря І. М. Австрійська мала проза ХХ століття : художня світобудова : [монографія] / І. М. Зимомря. – Дрогобич-Тернопіль: Посвіт, 2011. – 396 с.
2. Угляй Л. В. Поліфонічність прози Тоні Моррісон / Л. В. Угляй. – [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua /10359/1/ 52.pdf
3. Білоножко Л. В. Словесна музика як засіб психологізації та естетизації художньої оповіді у романі Т. Моррісон «Джаз». – [Електронний ресурс] – Режим доступу : file:///C:/Users/Acer/Down loads/NaUKMAfn _2013_150_18.pdf
4. Morrison T. Jazz / T. Morrison. – London : Picador, 1992. – 240 с.
5.Поліщук Я. О. Ревізії пам’яті : літературна критика / Я. О. Поліщук. – Луцьк : ПВД Твердиня, 2011. – 216 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий