Ю. М. Грицина м. Хмельницький (Методика викладання ІМ)

РОЛЬ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ

Закінчуючи загальноосвітні навчальні заклади учні повинні спілкуватися в умовах безпосереднього контакту (розуміти й реагувати на усні висловлювання співрозмовника, у тому числі й носія мови), тобто підтримувати діалог, використовуючи власні судження у межах сфер, тематики і ситуацій офіційного та неофіційного спілкування, передбачених програмою для шкіл конкретного типу; вести бесіду про себе, свої плани; брати участь в обговоренні проблем у зв’язку із прочитаним/почутим текстом іноземною мовою, дотримуючись правил мовленнєвого етикету.

У старшій школі систематизується й узагальнюється мовний, мовленнєвий і комунікативний досвід учнів, набутий ними на попередніх етапах вивчення мови. Методи і види навчальної діяльності все більше набувають форм, наближених до реальних умов спілкування. Широко використовуються творчі, проектні, групові, інтерактивні форми роботи учнів. Тому для старшокласників найважливішими стають навички діалогічного мовлення.

Закінчуючи старшу школу, учні повинні вміти реалізовувати такі комунікативні наміри як: описувати проблеми, досягнення, виявляти їхні причини й наслідки; висловлювати власні припущення, прогнозувати ймовірність подій і наслідків; описувати події в їхньому історичному роз- витку, висвітлюючи власну точку зору; знаходити схожі риси та відмінності в культурах різних народів, звичаях і традиціях, стилях життя; описувати та інтерпретувати реалії рідної та іншомовної культур; аналізувати явища суспiльно-полiтичного, економічного, культурного життя різних країн; обговорювати перспективи, давати поради, реагувати на поради інших; аргументувати свою точку зору; вступати в дискусію, привертаючи увагу співрозмовника; аналізувати взаємостосунки між учителями та учнями, батьками і дітьми, ровесниками, а також висловлюючи пропозиції щодо їх розв’язання; оцінювати вплив науково-технічного прогресу на різні сфери сучасного життя і довкілля; підтримувати дискусію, розгортаючи, уточнюючи, вносячи корективи у висловлювання співрозмовників або змінюючи тему розмови; висловлювати побажання, демонструвати зацікавленість у предметі розмови; висловлювати своє емоційне ставлення та з’ясовувати ставлення інших до предмета обговорення; підводити підсумки обговорення, завершувати розмову, висловлюючи власне ставлення до розглянутої проблеми [2, 100–101].

У випускника школи формуються такі мовленнєві вміння: запитувати й надавати інформацію; аргументувати власне висловлювання; висловлювати емоційну оцінку явищу/події. При цьому в учнів формуються стратегічні вміння: використовувати перифраз, синоніми з метою уточнення/ роз’яснення; використовувати словаописи загальних понять; використовувати міміку, жести.

У соціокультурному плані старшокласники повинні набути знань про суспільство і культуру спільноти або спільнот країни, мова якої вивчається, у межах тематики ситуативного спілкування, пов’язаної з такими аспектами: повсякденне життя; умови життя; міжособистісні стосунки; цінності, ідеали, норми поведінки; соціальні правила поведінки; ритуальна поведінка; здатність визначити й використати різні стратегії для контакту з представниками інших культур; правила вступу до розмови, правила ввічливості, вирази народної мудрості.

У навчанні діалогічного мовлення учнів старших класів необхідно зосереджувати увагу на особистих інтересах старшокласників, а не на позиціях. Саме особисті інтереси зумовлюють особливості поведінки співрозмовників під час діалогу. Автор методу І.А. Зімняя стверджує, що порозуміння обох сторін потрібно чітко та аргументовано пояснити сутність інтересів кожного із співрозмовників. У сучасній загальноосвітній школі іноді трапляються випадки, коли вчитель пояснює новий матеріал, не зважаючи на інтереси учнів [3, 187]. Саме тому виникає байдужість учнів до теми уроку.

На попередньому етапі проведення діалогу має бути визначено коло питань, які необхідно розв’язати в процесі мовленнєвої взаємодії. При цьому педагог має знати і пам’ятати, що єдиного, правильного рішення будь-якої педагогічної ситуації немає. Відомо, що рівень розвитку особистості тісно пов’язаний з рівнем культури діалогічного мовлення учнів. О.Я. Гойхман [1] виділяє два основних показники культури мовлення, а саме: “правильність” та “комунікативна доцільність”. Поняття “комунікативна доцільність” є більш складним, оскільки учневі слід мати уявлення про різні стилі мови та правильно використовувати певні вислови в різних комунікативних ситуаціях. До наведених показників можна ще додати й такі як: точність, логічність використаних слів, фраз, речень; ясність висловленої думки; виразність та естетичність мовлення; доступність та доречність застосування певних фраз. Проте найголовнішим у діалозі (саме це визначатиме культуру мовлення) є розмаїття висловлених думок. Всі вони повинні сприйматися як доброзичливі [1, 170].

У процесі діалогічного мовлення учневі важливо навчатися не лише правильно наводити аргументи, а уміти виявляти власні емоції та адекватно сприймати манери і жести співрозмовника.

Відомо, що показником почуттів та думок співрозмовника є вираз його обличчя. Міміка, безумовно, дозволяє краще зрозуміти одне одного. Для того, щоб мовлення було виразним, психологи рекомендують тренуватися промовляти різні за емоційним забарвленням фрази перед дзеркалом, узгоджуючи їх з власною мімікою.

Таким чином, у культурі діалогічного мовлення міміка та жести відіграють не менш важливу роль, ніж саме висловлювання. Адже невербальні засоби спілкування постійно супроводжують діалог. Діалогічне мовлення, поєднуючись з мімікою та жестами, завжди сприяє позитивному розв’язанню проблеми обговорення, але за умови належної культури спілкування [4, 185].

Отже, діалогічне мовлення для учня старших класів – це не тільки спосіб практики здобутих навичок, вивченої лексики та граматичних структур, це також навчання як правильно висловлювати, аргументувати свою позицію щодо визначеної проблеми чи питання. Діалогічне мовлення, моделювання певної ситуації вчить учня як тримати свої емоції під контрлем під час бурхливої дискусії, як дипломатично вирішувати спірні питання, як налаштовувати співрозмовника до сприйняття доказів та аргументів, також і, як самому вислуховувати думки інших людей щодо певних питань. А ці навички необхідні не тільки при спілкуванні на уроках іноземної мови, а і в повсякденому житті.

Література

1. Гойхман О. Я. Речевая коммуникация / О. Я. Гойхман, Т. М. Надеина. – М. : ИНФРА-М, 2003. – 272с.

2. Зимняя И. А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке / И. А. Зимняя. – М. : Просвещение, 1985. – 160 с.

3. Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам в школе / И. А. Зимняя. – М. : Просвещение, 1991. – 220 с.

4. Сура Н. А. Навчання спілкування іноземною мовою / Н. А. Сура. – Луганськ, Вид-во Східноукраїнського НУ ім. В. Даля, 2005. – 227 с.