О. А. Галушко м. Маріуполь (Світова література)

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МІФУ В АВТОРСЬКОМУ ТЕКСТІ

Питання дослідження введення міфу до авторського тексту є актуальним сьогодні, тому що багато авторів використовують його в своїх художніх творах. Дехто з них інтерпретує міф без змін, яким він є в оригіналі, а хтось змінює першоджерело таким чином, що з’являється новий варіант  міфу.

Джордж Бернард Шоу, відомий ірландський драматург, є одним з авторів, хто інтерпретував міф до своєї п’єси- «Пігмаліон». Б.Шоу спирався на міф про грецького царя Пігмаліона, який закохався в статую з ім’ям Галатея [1, 312] .

П’єса Бернарда Шоу  «Пігмаліон» складається з п’яти актів. Структурно твір розкривається за допомогою гра­ничних моментів саме:

· зустріч професора Хіггінса та полковника Пікерінга;

·приїзд квіткарки Елізи Дулітл до Хіггінса та його суперечка  щодо її навчання;

·перетворення Елізи Дулітл на вишукану пані.

Перш ніж говорити про зміни, яких зазнав міф під час введення його до твору, треба звернути увагу на назву п’єси. Вона свідчить про те, що є обраною від супротивного. Тобто, ми вважаємо, що це було зроблено задля того, щоб створити «інтелектуальну» драму, яка показує протистояння інтелектуальних ідей [2, 48].

Звернімо увагу на те, як міф про Пігмаліона та Галатею Б.Шоу ввів до однойменної п’єси. Перше на що звертається увага – чинник, завдяки якому Хіггінс та Еліза почали будувати хоч і не близькі, але все ж таки відносини – побиття об заклад Пікерінга та Хіггінса:

«Пікеринг: Послухайте, Хіггінс! Мені прийшла в голову цікава думка. Пам'ятайте, ви похвалилися, що зуміли б видати її за герцогиню на прийомі в посольстві? Якщо вам це вдасться, я визнаю, що ви кращий педагог у світі. Тримаю парі на усі витрати по експерименту, що вам це не вдасться. Я навіть згоден платити за її уроки.

Еліза: Ось це добряк! Спасибі, кэптен.

Хіггінс (спокушений пропозицією, дивиться на Елізу): З біса спокусливо! Вона так неповторно вульгарна, так неймовірно брудна.

Еліза (з обуренням): Оау-ооооо. І зовсім я не брудна. Я мила і обличчя і руки, а потім вже пішла до вас. Ось!

Пікеринг: Ви, безумовно, не закрутите їй голову компліментами, Хіггінс….

Хіггіннс (запалюючись ідеєю Пикеринга). Що таке життя, як не ряд безрозсудних вчинків? Ось привід для них знайти важче. Ніколи не упускай випадку: він підвертається не щодня. Згоден! Я зроблю герцогиню з цієї чумички, з цього брудного, смердючого недопалка!» [3, 41]

Таким чином ми бачимо, що не кохання, а побиття об заклад стало причиною початку відносин Елізи Дулітл та професора Хіггінса.

Наступним моментом, на який треба звернути увагу – зовнішній вигляд Елізи, вона мало схожа на об’єкт обожнювання:

«Привабливою її не назвеш. Років їй вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній маленька матроська шапочка з чорної соломки, з численними слідами лондонського пилу і кіптяви, що явно сумує за щіткою. Її давно не мите волосся набуло якогось неприродного мишачого кольору. Поношене чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить по коліна. На ній коричнева спідниця і грубий фартух. Черевики теж бачили кращі дні. Не можна сказати, що вона не намагається бути по-своєму охайною, але в порівнянні з пані, що оточують її, виглядає справжньою бруднулею. Риси її обличчя не гірші, ніж у них, але шкіра залишає бажати кращого. До того ж дівчина явно потребує послуг зубного лікаря» [3, 20].

Отже, зрозуміло, що автор не описує Елізу Дулітл в якості красуні, тобто не копіює міф, де статуя була дуже гарною, створюючи власний образ.

Варто показати ще один момент в інтерпретації давньогрецького міфу в п’єсі «Пігмаліон». Бажання довести полковнику Піккерінгу своє байдуже відношення та товстошкірість до «матеріалу праці», що межує з бездушністю у ставленні до Елізи вдень її тріум­фу доводить ставлення «Пігмаліона» до «Галатеї». Тобто, Хіггінс не мав жодної доброї думки на адресу квіткарки, навпаки тримав дистанцію та не говорив жодного доброго слова - ми усвідомлюємо, що знов таки  міф зазнав змін у творі Б.Шоу.

Підсумовуючи вище сказане, доходимо висновку, що кожен автор під час роботи з міфом в своєму творі може лишити його таким, яким він є або надати йому нових відтінків, змінюючи його на власний розсуд.

Література

1. Токарев С. А. Міф / С. А. Токарев. – Москва: Советская энциклопедия, 1994. – 672 с. – (Мифы народов мира).

2.  Ніколенко О. М. Б.Шоу: "Справжній прогрес стане можливим, якщо ми...зможемо створити нових людей" / О. М. Ніколенко, Н. О. Шахова. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2006. – №4. – С. 64.

3. Шоу Б. Пигмалион / Бернард Шоу. – Москва: Азбука-класика, 2000. – 448с.