«МОВНА ГРА» ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМІЧНОГО В ТЕКСТІ КАЗКИ
Мовна гра вже давно стала предметом лінгвістичних досліджень. На відміну від інших видів гри, змістом мовної гри є закодована, вербально виражена інформація. Першим звернув на це увагу Л. Вітгенштейн, для якого мова – це, насамперед, мовна діяльність, в якій сама мова і дії, з якими вона переплетена, утворюють єдине ціле – мовну гру [1].
Проблематика визначення поняття «гри» в цілому і виділення «мовної гри» детально розглядається в об'ємній праці В.З. Саннікова, в заголовок якої винесено безпосередньо сам термін «мовна гра» [2, 1]. Автор наводить дане в ній визначення сутності мовної гри, яке полягає в тому, що «той, хто говорить, грає з формою мови» – для посилення її виразності або ж для створення комічного ефекту» [2, 15]. В інтерпретації В.З. Саннікова це визначення має «елементи тавтологічності», і є «занадто широким». Автор визначає мовну гру як свідоме маніпулювання мовою, побудоване «якщо не на аномальності, то, принаймні - незвичайності використання мовних засобів» [2, 37].
Ми дійшли висновку, що мовна гра в основному розглядається як процес використання мовцем форм мовлення з метою досягнення комічного і прагматичного ефекту.
Змістом мовної гри, на нашу думку, є закодована інформація, яка відображає картину світу мовця в комічній формі. Таким чином, мовна гра безпосередньо пов'язана з реалізацією в мові комічного ефекту. Оскільки мовна гра завжди реалізується в комунікації і зв'язується з дотепним і цілеспрямованим маніпулюванням образними ресурсами мови, ми вважаємо, що її слід розглядати з позицій стратегій побудови мови. Даний підхід дозволяє визначити мовну гру як особливу стратегію експресивізаціі мови (в тому числі, художньої), пов'язану з породженням комічного ефекту на основі усвідомленого порушення функціонально-семантичних закономірностей використання мовних форм. Мовна гра також може розумітися як усвідомлене і цілеспрямоване маніпулювання експресивними ресурсами мови, обумовлене установкою на реалізацію комічного ефекту. Відзначимо при цьому, що деякі дослідники вважають більш правильним говорити про мовленнєву гру, оскільки гра реалізується в мовленні з урахуванням ситуації і особливостей сприйняття [5, 170].
Тексти казки цілком пройняті духом гри. Мовна гра виникає як наслідок яскравого, незвичайного вживання мови в результаті цілеспрямованого пошуку прийомів руйнування мовних структур і пов'язаних з ним стереотипів мовного сприйняття. Здатність до подібної мовленнєвої творчості вторинна по відношенню до знання мовної системи і володінню її нормативними зв'язками. Крім того, велике значення має і адресність мовної гри. Так, пародіювання промови дітей у текстах казок відображає їх установку на дитячу аудиторію [5, 171].
Мовна гра як текстоутворювальний фактор характеризується використанням унікальних авторських прийомів на різних рівнях функціонування казкового тексту [5, 170].
Найбільш яскраво мовна гра проявляється в казковій ономастиці. Специфічні іменування казкових персонажів і об'єктів не тільки підкреслюють умовність створюваного уявою автора світу, а й висловлюють важливі смислові відтінки і стилістичні конотації. У багатьох випадках ономастика казок є «відправною точкою» у створенні комічного потенціалу казкового тексту: імена героїв настільки комічні, що це впливає на читацьке сприйняття самих персонажів і їх вчинків [4, 282].
Ономастична гра – особливий різновид мовної гри, заснований на актуалізації асоціативного потенціалу власного імен. Це досягається порушенням стереотипів сприйняття оніма за допомогою різних прийомів його трансформації та контекстуальної актуалізації [3, 12].
Через те, що в центрі уваги опиняється слово як основний мовної елемент, ономастична мовна гра в казці може реалізовуватися на різних рівнях: на фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному [3, 12].
На фонетичному рівні мовна гра реалізується за допомогою таких прийомів, як анаграма, алітерація, спунеризм, ономатопея та інші фоносемантичні зближення слів. Цей вид мовної гри більшою мірою властивий англійській казці, тому що саме Англія вважається батьківщиною фольклорних небилиць-перевертнів, ігрових пісень і нонсенсу.
На морфологічному рівні ономастична мовна гра проявляється в наступних словотворчих способах: cуффіксація (автори казок нерідко використовують для створення комічних онімів словотвірні форманти по батькові та прізвищ), префіксація (префіксація рідше використовується як елемент мовної гри в порівнянні з суфіксацією), словоскладання (цим способом утворюється велика кількість периферійних онімів в авторських казках), абревіація (у плані мовної гри найбільш цікаві абревіатури з подвійною мотивацією, які тотожні в плані вираження якомусь слову) [3, 13].
На лексико-семантичному рівні мовна гра створюється завдяки неспівпаданню семантичного наповнення мотивуючої та мотиваційної основ в акті словотворення. Можна виділити такі різновиди лексичної мовної гри. По-перше, обігрування внутрішньої форми власного імені, який полягає в тому, що онім відображає характерологічні риси персонажа (особливим видом гри з внутрішньою формою поетонімів є обігрування значення багатозначного слова (семантичний каламбур). По-друге, обігрування конотативного значення власних назв (до так званих «конотонімів» відносяться власні імена різних розрядів, що розвинули референтні созначення). По-третє, стилізація імені власного (стилізація може розглядатися як літературний прийом, що відтворює особливості стилю іншої епохи, літературної течії, письменницької манери якого-небудь автора або розмовної мови людини, що належить до певної соціальної верстви). По-четверте, використання онімічних «фантомів». До онімічних фантомів ми відносимо імена, що вживаються нереферентно і які позбавлені конотації [3, 16-19]. По-п'яте, використання контрастних поетонімів і родових визначальних (антропоетоніми, топопоетоніми, периферійні оніми), які можуть створювати комічний ефект, відображаючи унікальність персонажа за допомогою суперечливості імені та родового визначального.
В цілому ми виявили наступні види ономастичної мовної гри в казках:
1. Фонетична гра, заснована на анаграмі, спунеризмі, алітерації, ономатопапеї, фонетичних каламбурах.
2. Морфологічна гра, що використовує суффіксацию, префіксацію, словотвір і аббревіації.
3. Лексична гра, що включає введення в текст казок «імен, що говорять» з живою внутрішньою формою, обігрування значення багатозначного слова, обігрування значення імені і використання стилізованих власних назв, онімічних фантомів, контрастних поетонімів і родових визначальних.
Розглянуті види ономастичної мовної гри демонструють потенційну здатність онімів піддаватися різним перетворенням, які створюють комічний ефект, а також свідчать про продуктивність креативних авторських прийомів у текстах казок [3, 16–19].
Література
1.Логико-философский трактат. 1921. (Витгенштейн Л.) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000272/index.shtml
2. Санников В.З. Русский язык в зеркале языковой игры / В.З. Санников. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 544 с.
3. Цикушева И.В. Лингвостилистическая специфика комического в литературной сказке (на материале русского и английского языков). Автореферат дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 / И.В. Цикушева. – Майкоп, 2010. –23 с.
4. Цикушева, И.В. Ономастическое пространство в фольклорных и литературных сказках / И.В. Цикушева // Материалы VI Всероссийской научной конференции. – Майкоп: Изд-во АГУ, 2008. – С. 280-283.
5. Цикушева И.В. Феномен языковой игры как объект лингвистического исследования / И.В. Цикушева // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. Общественные и Гуманитарные науки. – Санкт-Петербург, 2009. – № 12. – С. 169-171.
Комментариев нет:
Отправить комментарий